Под ІЛ ля

Зграями хмар небо вкутавало сонце, аби від зимового вітру та морозу воно не замислилоось втікти подалі від нас. Воно то блищало, то цікавилось іншими сторонами хмаринок,що норовили затулити його з усіх боків так, наче маленькій дитині мати завертає під ногами ковдру. І тут і там вони діяли свідомо, аби зберегти те тепло, якого зараз так не вистачало. Цілі зграї хмар розкривали свої обійми. Вони було дійсно щирі, бо не виділось темних сторін у них. Їхня щирість була двобокою. Щирість до сонця та неуявна боротьба з нами. Адже усім потрібне тепло. Весняне, Ласкаве, трохи яскраве і таке очікуване. Continue reading →